понедельник, 11 апреля 2011 г.

Математичні казки. Матеріали для уроку математики.

Про ділення
Жило-було ділення. І вважало воно себе головним серед усіх дій. Чому? Бо воно усіх ділило, але так, як само того бажало: одних націло, інших з остачею, ще інших – із довгим нескінченним хвостом.
Плакали такі Числа та “хвіст” їх усе збільшувався і збільшувався. Діленню дуже подобалася ця робота, і воно тільки кепкувало зі сліз Чисел. Ще ділення вміло дробити числа на частини і записувати їх одне під одним за допомогою своєї дочки Рисочки. Такі числа називалися звичайними Дробами.
Аж ось Ділення зустрілося з Нулем. “Ах, який Нуль кругленький, гарнесенький! Щоб із нього зробити?” – подумало Ділення та й вирішило його поділити. Поділило, а Нуль як був, так і залишився Нулем. Не повірило Ділення своїм очам. Знову і знову воно ділило Нуль, а відповідь була одна і та ж. Вибилося із сил Ділення.
Тоді Рисочка запропонувала Нуль у знаменнику звичайного дробу поставити, щоб на нуль поділити. Але Ділення ніколи такого не робило. Не вийшло у нього нічого, тому що не можна на нуль ділити! І зрозуміло тоді Ділення, що не найголовніше воно, що не можна ставити себе за інші дії. Вибачилося Ділення перед усіма діями і почало поважати не тільки себе, а й інших. Цьому і свою доньку Рисочку навчає.
Про квадратний (арифметичний) корінь
У країні Математиці жило багато різних дій: додавання і віднімання, множення і ділення. Була ще цікава дія – піднесення до степеня. Але цих дій не завжди вистачало. Наприклад, як розв’язати рівняння x?=  64? І тоді ввели ще одну дію: знаходження кореня квадратного з числа. Корінь мав гарну фігуру, кращу ніж китайський ієрогліф. Він дуже любив працювати і пишався результатами своєї праці. Йому подобалось перетворювати Числа. Приходить під дах кореня число 4, а виходить 2, приходить 64, а виходить 8 і так далі. З деякими Числами працювати було складно. Він не міг знайти таке ціле Число, яке б виходило, коли під корінь заходили 2, 3, 5, 7… Подумав Корінь, порадився з матусею Математикою, і вони запросили на роботу новий знак ” ? ” – наближено дорівнює. І почав Корінь знову вправно працювати:
?25 = 5;  ?3 ? 1,7;   ?100 = 10
Усе йшло добре, аж ось під його дах прийшло від’ємне Число. Перелякався Корінь – з такими Числами він ще не працював і не знав, як це робити. А від’ємні Числа кепкували з квадратного Кореня. Став він сумним, втратив смак до життя і захворів. Він вирішив, що йому потрібно відпочити.
Тоді на допомогу квадратному Кореню прийшли його учні. Корені третього, п’ятого, сьомого степенів. Вони швиденько виконали дії за квадратний Корінь, щоб повеселити свого вчителя. Але вчитель став ще сумнішим.
_ Чого Ви такий сумний? – запитав його Корінь третього степеня.
-  Я Вчитель і не можу виконати роботу з від’ємними Числами, яку навіть мої учні можуть зробити, – сказав учитель і заплакав.
-  Шановний вчителю! Це Ви мене навчили всього, що я вмію, це Ваша праця, – відповів Корінь третього степеня.
- Я пишаюся, що маю таких учнів, які перевершили свого вчителя і у важку годину прийшли на допомогу, – з полегшенням сказав квадратний Корінь.
І тепер усі живуть як одна родина, завжди допомагаючи один одному.

понедельник, 7 марта 2011 г.

Що необхідно пам'ятити при проведенні дидактичних ігор на уроках:


Добираючи ту чи іншу дидактичну гру, вчитель має пам'ятати, що процес створення гри містить ряд станів:

а) вибір теми гри;
б) визначення мети й завдань гри;
в) підготовка і проведення гри (повідомлення учням теми гри, підготовка унаочнень, проведення гри, підбиття підсумків).

Успіх проведення гри залежить від дотримання вимог:

а) ігри мають відповідати навчальній програмі;
б) ігрові завдання мають бути не надто легкими, проте й не дуже складними;
в) відповідність гри віковим особливостям учнів;
г) різноманітність ігор;
д) залучення до ігор учнів усього класу.

А. С. Макаренко писав: “Гра має важливе значення в житті дитини … Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі …” Отже, гра, її організація – ключ в організації виховання.

 
   З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю. Змагалися у стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах, лижах, ковзана. Народна виховна мудрість емпірично передбачала розв'язання важливих технологічних завдань формування особистості дитини. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного життя, запобігали складання стереотипів сумніву й недовіри до своїх сил. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в неї позитивні емоції.
    За результат свого навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою й своєю сім'єю. Тепер дитина мусить дотримуватись однакових для всіх школярів правил. І тут на допомогу учням і вчителям знову приходить гра. У сучасних – це не спонтанні ігри, не стихійно засвоєний від старших поколінь розваги за правилами. Сьогодні гра контролюється системою суспільного виховання. У грі при цьому існує суб'єктивна свобода для дитини. Тут діти мають змогу самостійно (без допомоги дорослих) розподіляти ролі, контролювати один одно, стежити за точністю виконання того чи іншого завдання. Тут дитина виконує роль, яку взяла на себе, враховуючи свій досвід. Гра стає сьогодні школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапазоном людських почуттів й взаємостосунків, вчиться розрізняти добро і зло. Завдяки грі у дитини формується здатність виявляти свої особливості, визначати, як вони сприймаються іншими, й з'являється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції інших.